Слінько Оксана Орестівна – керівник «Центру корекції постави» О. Слінько . «Академія  Грація», президент Львівської міської громадської організації ОСК «Галатея Грація».  Автор запатентованого методу діагностики та корекції хребта, який покладено в основу діяльності «Центру корекції постави». Автор та ведуча телевізійних передач « Уроки здоров’я» та рубрики « Корисні поради Оксани Слінько» в програмі «Люстерко».
         -Фахівець з фізичної реабілітації, нутріціолог – дієтолог, історик,  культуролог.
         -Академік – Полковник. Берегиня Українського Козацтва .
         -Кавалер Ордена Спасителя.

         Улюблена цитата: «…Невиліковних хвороб немає,  але є невиліковні  люди, ті, в яких відсутній розум для усвідомлення законів природи та Всесвіту. І немає сили волі, щоб скористатись цими перевагами природніх сил. В житті кожна людина йде своїм шляхом…»   Кенед  Джефрі.   

         Цей центр я створила для кожного з Вас з надією змінити на краще якість життя людей XXI-ого  століття. Наш колектив понад усе прагне подарувати Українській Нації – горду поставу!    

         Кожна людина повинна знайти власний шлях у житті. Усі випробування ,які дає нам доля  це її своєрідні ключі від численних дверей, які іноді бувають перед нами закриті.
         Шлях, який я пройшла, був шляхом пізнання, віри ,важкої праці та любові до життя, яке даровано нам Богом.
         В 14 років, під час планового медогляду в школі, лікарі виявили в мене статичний сколіоз II-III  ступеню. Причиною стало анатомічне вкорочення кінцівки. Спочатку, лікар підклала мені під ліву ногу товсту книжку, потім ще одну… Різниця в ногах була … 6 сантиметрів!
         Я була хворобливою, повнуватою  дівчинкою - фізично слабкою, і більшу частину дня проводила в сидячому положенні, так як вчилась в художній школі. Причиною вкорочення кінцівки була вроджена дисплазія кульшових  суглобів. Зі слів мами, якийсь час я знаходилась в спеціальних стропах. Але потім необхідність їх застосування відпала. Думаю, що захворювання почало прогресувати в період гормональної перебудови організму на фоні швидкого росту.
         Підсвідомо я відчувала, що зі мною щось не так. Мені було важко довго ходити. Увесь час втомлювалась ліва нога, яка повинна була підтримувати більшу частину маси тіла. Коли я їздила в художню школу, було великим полегшенням, на зупинці ставити одну ногу на тротуар, а іншу спускати на дорогу.
         Мене звільнили від занять з фізкультури в школі. Лікарі призначили протез на ногу і одночасно жорсткий корсет на спину. Батьки звертались до всіх відомих на той час фахівців. Почались безкінечні масажі, мануальна терапія і консультації в лікарів. Мене поклали на декілька днів на витяжку. Проте, очікуваного результату це не дало. Було зроблене спеціальне гіпсове ліжко для зупинки прогресуючого сколіозу.
         На одній з консультацій лікарі запропонували мене прооперувати…
         Слава Богу, що батьки на це не пішли!

         Влітку, мене відвезли в спеціалізований санаторій під Одесою. На заняттях з лікувальної гімнастики я з жахом слідкувала за дітьми з різноманітними вадами. Ніколи не могла собі уявити, що буду мати такі ж самі проблеми. Тоді я по-справжньому злякалась.
         Приїхавши додому і "взявши на озброєння" вправи, які запам'ятала - я почала інтенсивно тренуватися сама. В процесі тренувань, я інтуїтивно почала вигадувати різні рухи - повзала, витягувала, прогинала і навантажувала ті частини тіла, котрі, стосовно моїм внутрішнім відчуттям, найбільше цього потребували. Майже через місяць я відчула позитивні зміни. Зник "ниючий" біль в поперековій ділянці хребта, важкість  і хронічна втома в лівому коліні, перестало пекти між лопатками. А найголовніше - знизилась вага тіла. М'язи, що прийшли в тонус підтримували поставу під час ходи та сидіння.
         З часом, тіло почало мінятись, організм зміцнився і імунітет "закрив дорогу" інфекціям і простудам. Депресія безслідно зникла, з'явилась жага до життя, змінився характер. Загалом,  на сьогоднішній день, від 6-ти сантиметрів вкорочення кінцівки - залишилось - 2,5. А статичний сколіоз II-III -го ступеню  повернувся на початковий - I-ий.
         З того часу минуло багато років. Образ хворобливої, слабкої дівчинки ледь жевріє.
Побачивши чергового пацієнта, якого приводять до мене на консультацію розгублені батьки, я лише на мить повертаюсь до минулого, проте розумію, що у цієї дитини є шанс на здорове, повноцінне життя!